Науково-дослідна робота

  Протягом багатьох років разом з учнями нашої гімназії займаємось краєзнавчою дослідницькою роботою. Багато разів творчі групи і окремі учні ставали переможцями і лауреатами обласних етапів конкурсів, учасниками експедицій і конференцій. До вашої уваги пропоную деякі матеріали. Якщо маєте цікаву інформацію з історії нашого краю - можете поділитися нею у коментарях даного розділу. Сподіваюсь на співпрацю! 

          Партизанський рух та радянське підпілля у нашому краї в роки Другої світової війни

№3

Резолюція мітингу трудящих 

міста Н-Сіверського в зв’язку з нападом 

фашистської Німеччини на Радянський Союз

 «Ми, трудящі Н-Сіверського, ще тісніше об’єднаємось навколо більшовицької партії, Радянської влади і з честю виконаємо священний обов’язок радянських патріотів. З небувалою енергією, спокійно, впевнено і чесно з достоїнством громадянина соціалістичної держави будемо всі працювати на своєму посту. 

Як і ввесь багатомільйонний і багатонаціональний радянський народ, ми, робітники, колгоспники, інтелігенція міста Н-Сіверського станемо на захист священної Радянської землі. В бій ми підемо за Батьківщину, за свободу, за комунізм.»

22 липня 1941 року

Газета «Більшовик» №147, 24 липня 1941 року

Директивою ЦК партії було наказано на всіх територіях, яким загрожувала небезпека окупації німецько-фашистськими загарбниками почати організацію підпільних обкомів, райкомів партії і комсомолу для керівництва партизанським рухом. З наближенням фашистських загарбників до Чернігівської області почав свою діяльність Чернігівський обласний підпільний комітет партії.

У перші дні керівництва більшовицьким підпіллям був створений підпільний обком КП(б)У в складі Олексія Федоровича Федорова. 

ЦК КП(б)у рекомендував створити обласний партизанський загін в кількості 150 – 200 чоловік, в складі якого повинні входити підрозділи кінноти, підривників, розвідників і т. д.

Озброївшись наказами ЦК КП(б)У, обласний комітет партії почав їх реалізацію, і вже 5 серпня 1941 року був створений обласний партизанський загін, який нараховував у своїх рядах 186 чоловік.

В подальшому Чернігівський загін переріс у велике партизанське з’єднання в кількості 1400 чоловік під командуванням двічі Героя Радянського Союзу А. Ф. Федорова, який проводив великі партизанські операції.

№ 90

Повідомлення Радінформбюро

Про бойові дії партизан Чернігівщини

2 жовтня 1941 р.

Партизани Чернігівської області за другу половину вересня підірвали 11 мостів 19 німецьких танків, бронемашин і 69 автомашин з боєприпасами.

Загони партизан захопили або вивели з ладу багато станкових кулеметів , 98 мотоциклів, спалили 12 цистерн з пальним і 2 склади артилерійських снарядів. За цей час партизани вбили і поранили більше 450 німецьких солдатів і офіцерів.

Повідомлення Радянського інформбюро, 

т. I. М., 1944 , с. 280.

У документі №60 «Наказ ортскоменданта міста Н- Сіверського про створення сторожових постів і про боротьбу роти партизан ( 7 грудня 1942 року ) всім жителям Н-Сіверського і Семенівського районів було наказано у кожному місті та селі негайно виставити пости, які повинні слідкувати за тим, щоб партизани непомітно не ввірвалися в місто чи село. Автор документу майор Пальм, шеф управління при ортскомендатурі. 

У Новгороді-Сіверському фашисти створили 3 табори військовополонених. Один на березі Десни, другий в Спасо-Преображенському монастирі третій в яру на Покровщині. Полонених майже не годували, за найменше порушення – розстріл. Щоденно з кожної сотні відбирали по декілька чоловік, начебто для прогулянки, виводили за монастир і розстрілювали. 

У відповідь на жорстокість фашистів поширювались партизанський і підпільний рух. Партизани поширювали серед населення листівки, влаштовували диверсії і знищували гітлерівців та їх помічників. В Семенівському районі діяв загін імені Чапаєва, яким командував Георгій Сергійович Артазєєв, колишній оперуповноважений Добрянського райвідділу НКВД. Із вторгненням гітлерівців в Україну він організував винищувальний загін в Добрянці для боротьби з фашистськими диверсантами. Невдовзі цей загін перетворився в партизанський загін імені Ворушилова, де Артазєєв командував диверсійною групою. Згодом загін розрісся ы почав завдавати удари по фашистських гарнізонах. Так були розгромлені гарнізони Добрянки і залізничної станції Горностаївка. Невдовзі група Артазєєва здійснила велику диверсію. Дізнавшись, що через станцію Низьковка на залізничній станції Гомель – Бахмач рухається на східний фронт декілька ешелонів противника. Група підривників, під командуванням Артазєєва розгромила гітлерівську оборону на станції Низьківка, вивела з ладу зв'язок , а потім вийшовши на зустріч ешелонам, знищили по дорозі більше 20 автомашин з гітлерівцями підірвали 7 мостів і 6 складів з боєприпасами, и, нарешті, розгромили противника з живою силою і бойовою технікою.

Роздратовані фашисти оголосили, що дорого заплатять тому, хто дістане живим або мертвим «Бородатого партизана Артазєя». Але бажаючих на виявилось і Артазєєв продовжував діяти. Несподівані нальоти партизан на гарнізони і об’єкти ворога наносили фашистам великі матеріальні збитки. Проти загону були направлені караючі експедиції. Почались жорстокі бої. Сили партизан танули. Суворою зимою 1942 року залишки загону влились у з’єднання А. Ф. Федорова. Весною 1943 р. був створений загін ім.. Чапаєва під командуванням Артазєєва. Чапаєвці діяли у Семенівському, Новгород-Сіверському і Грем’яцькому районах, тримали під контролем залізні дороги Н-Сіверський – Новозибків – Гомель – Чернігів – Київ і Гомель – Бахмач, річки Десна, Дніпро і Сож, автотрасу Ленінград – Київ і багато ґрунтових доріг, по яких ворог направляв резерви в район Глухова Севска чапаєвці зробили для них дороги непрохідними. Радянські війська наблизились до Дніпра. Гітлерівці спішно створювали на підступах на ріці укріп райони і оборонні споруди. Один із укріплених районів був у селі Моценка Горднянського району. Вороги спішили його добудувати і вважали його неприступним для радянських військ, але він був зруйнований першими ж ударами чапаєвців під командуванням Артазєєва.

Важливу допомогу надали партизани загону імені Чапаєва Радянській армії у форсуванні Дніпра. Вони підготували для радянських військових велику кількість переправних засобів і одночасно вели в районі річки розвідку і диверсійну роботу, - «Спасибі чапаєвцям!» - говорили після успішно проведеної операції.

Указом Президії Верховної Ради СРСР, від 18 травня 1942 р. «За доблесть и мужество, проявленное в партизанской борьбе против немецко-фашистских захватчиков, наградить орденом боевого красного знамени Артазеева Георгия Сергеевича».

Також за особливо визначні заслуги у боротьбі з фашистами Артазєєву було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а за організаційно-партизанську роботу по розвитку партизанського руху з 25 серпня1943 року, 4 січня 1944 року Артазєєву урочисто була вручена найвища нагорода СРСР. З 1943 по 1944 рр. він займав посаду голови виконкому в Н-Сіверському.

За допомогу партизанам німці часто знищували цілі населені пункти. Яскравим прикладом є випадок в селі Мурав, ї Н-Сіверського району. Навесні 1942 року в село ввійшли партизани. Поліцейські, хто міг втекли в Грем’яч, де шукали порятунку у своїх господарів-німців. Партизани добре закріпились в селі, зайнявши там оборону. В Мурав’ях в цей час створилась група із молодих жителів, хто міг тримати зброю в руках. Керівником став офіцер запасу Борис Гуд. В селі відновила свою діяльність рада. Її головою був обраний Андрій Павлович Гуд. До 20 травня 1942 року в самообороні села нараховувалось близько 100 чоловік. Серед дорослих були й підлітки були підлітки. Вони доправляли зброю, яку вони діставали із дна Десни (вона потрапила туди в часи відступу Червоної Армії 1941 р.). Не дивлячись на холод, юнаки занурювались у воду і діставали зброю. Партизанські загони Сабурова, які стояли в селі, завжди отримували допомогу від сільської самооборони. Таким чином члени самооборони ходили в розвідку, були провідниками у партизан і стояли разом з партизанами на посту. Коли 9 липня1942року партизани йшли на Грем’яч, щоб вигнати звідти німців і поліцаїв, мурав’ївці цьому дуже активно допомагали і зі зброєю в руках били фашистів. Але настали важкі часи : в Грем’яч прибули червоні фашистські сили, які прийшли для боротьби із партизанами. На світанку в липні 1942 року фашисти пішли на Мурав, ї. Партизанам довелось відступити в Брянський ліс. Разом із ними в ліс пішло і багато членів самооборони і влились поті в партизанський загін. А тим часом німці і поліцейські чинили розправу над жителями села, котрі там залишились В ніч на 12 липня 1942 року село охопив вогонь. Фашисти палаючими факелами підпалювали хату за хатою. До ранку від села і сліду не залишилось. Всіх, хто вцілів, німці погнали в Грем’яч та інші села, а деяких було одразу розстріляно. І на жаль, це був далеко не поодинокий випадок у нашому районі. Так само було спалено село Чайкіне в серпні 1942 року і Вороб’ївка в 1943.

Подібний випадок також стався на хуторі Боєць,неподалік села Орлівка, де з 3-го по 9-е березня 1943 року базувалися партизани з’єднання Федорова. Карателі зробили спробу знищити партизан, але зустріли опір і відступили. Увечері партизани пішли в рейд. Наступного дня карателі оточили хутір Боєць, зігнали жителів у сарай і підпалили. Загинуло 163 людини. З них 12 – діти віком до трьох років і 61 – до 12 років. На даний момент на місці цієї трагедії стоїть меморіальний пам’ятник загиблим хутора Боєць. Всього в районі було спалено 2000 будинків і колгоспних споруджень.

Ще в серпні1941 року в Грем’ячі був створений підпільний райком.

В січні 1942 року був пійманий і розстріляний фашистами перший командир Грем’яцького загону С. К. Ханович. У квітні підпільний райком партії відновив свою роботу і діяв до вигнання фашистів. Секретарем його і командиром партизанського загону був обраний Серій Клименко.    В ніч з 9 на 10 липня 1942 року народні месники об’єднання А. Н. Сабурова при участі Грем’яцького партизанського загону і підтримки артилерії дали бій окупантам і захопили Грем’яч. У тій операції було знищено 98 солдат і 5 офіцерів противника, взято багато бойових трофеїв. За роки окупації Грем’яцький партизанський загін наніс загарбникам великих збитків. Було знищено 602 фашиста, 221 поліцейський, підірвано 55 автомашин, 22 бронетранспортера,8 мостів, 8 складів зброї, знищені 5 ешелонів, зруйновано 2,5 км залізничної колії, 66 км лінії зв’язку , захоплено 17 кулеметів, 9 мінометів, 239 гвинтівок. Населенню було повернено 155 тон награбованої окупантами провізії. Помстившись за це, гітлерівці розстріляли 200 мирних жителів Грем’яча, а колгоспницю Ю. А. Бондар , за відмову здати загарбникам теплий одяг, після жорстоких катувань вбили.

   У липні 1942 року взвод партизан Холминського партизанського загону ім. Леніна (Корюківський район) під командуванням Григорія Олексійовича Лушинського здійснив набіг на млин у с. Узруй, зайняту фашистами. Партизани знищили 22 гітлерівця. Згодом німці прислали підкріплення. Почався бій, який тривав до півночі. Після того фашисти відступили. Взвод Лукашинського забрав перемолоте борошно і поїхав до загону. Пізніше І.А. Лукашинський загинув у м. Корюківка, рятуючи смертників від кари фашистів. У 1942 році народними месниками був покараний начальник Попівської поліції Шупик.

Того ж року гітлерівцям вдалося вистежити і взяти в полон 16-річного партизанського розвідника Юлія Сороку. Його допитували у Новгород-Сіверській тюрмі, били по-звірячому, а після – розстріляли біля с. Остроушки. Там він і похований.

 Велику роль в організації партизанського руху зіграв наш земляк, уродженець с. Погребки (зараз – Коротченково), Дем’ян Сергійович Коротченко. На той час він займав пост секретаря ЦК КП(б)У і відповідав за партизанський рух на Україні.

                     

 №140

Зі звіту штабу

обласного зібрання партизанських загонів про нараду членів

нелегального ЦК КП(б)У з участю командирів і комісарів

семи об’єднань у кінці травня 1943року.

25 вересня 1944

     В період знаходження нашого об’єднання на річці, у 15 км від нас зосередилось об’єднання т. Ковпака, в яких знаходився секретар ЦК КП(б)У Коротченко Д. С.

В цей період у штабі т. Сабурова відбулося засідання нелегального ЦК КП(б)У за участю командирів і комісарів об’єднання. Керував нарадою т. Коротченко Д. С. .

На нараді ЦК КП(б)У були підведені підсумки роботи кожного об’єднання, намічені заходи щодо виконання військових наказів на літній період на кожне об’єднання. Нарада членів ЦК проходила протягом трьох днів.

Після прийнятого рішення на нарадах у об’єднаннях були проведені партійні і комсомольські зібрання, на яких обговорювалось рішення центрального комітету КП(б)У. Також були проведені наради командно-політичного складу обговорюванням питання про чергові задачі партизанських загонів відповідне рішенням КП(б)У.

Через деякий час секретар ЦК КП(б)У т. Коротченко Д. С. прибув до нашого об’єднання. Товариш Коротченко провів нараду з командно-політичним складом нашого об’єднання, дав завдання про вихід на ціль на територію Волинської області.

Після наради з командно-політичним складом т. Коротченко Д. С. разом з начальником Українського штабу партизанського руху т. Строкачем провели бесіду з всіма вояками об’єднання щодо питань чергових задач партизанського руху.

Партійний архів Чернігівського обкому компартії України. ф.139, оп.1, д.76, пл.84-85.(копія)

    У 1943 році разом з партизанським зв’язковим Миколою Павловичем Ріпкіним у м. Новгороді – Сіверському побував боєць загону ім. Чапаєва, відомий партизанський розвідник Вася Коробко. Вони провели розвідку в місті, замінували фашистський танкодром і,вилучив підводу з кіньми в окупантів, повернулись назад до загону.  

№141

Зі звіту партизанського об’єднання

про бойові дії партизана В. І. Коробко 

в березні – квітні 1943 року.

9 липня 1945р.

«Величезний бойовий рахунок молодого партизана, народженого 1927р., Коробко Василя Івановича. 17 березня він підірвав на перегоні Новозибків – Новгород – Сіверський військовий ешелон з технікою, знищив 1 паровоз та 8 вагонів. 25 і 30 березня 1943 року він спалив 2 мости через річку Ревну, довжиною 115 метрів.

24 квітня на перегоні Новозибків – Новгород – Сіверський молодий партизан підірвав на мінах ешелон з тачками та бронемашинами. 30 квітня 1943 на ґрунтовій дорозі Новгорода-Сіверський – Стародуб він підірвав і знищив легкову машину штабу. Були вбиті 1 обер-лейтенант і 1 унтер-офіцер і т. д. Всього т. Коробко має на своєму рахунку 17 пущених під укіс ешелонів з живою силою і технікою ворога. . .» 

Партійний архів чернігівського 

обкому Компартії України.

ф.139, оп.1, д.113, пл.51(копія)

      Активну участь в партизанському русі нашого краю приймали колишній суддя М. Писаний, бухгалтер Н. Чмага і партизан-підривник Олексій Шахов. Мешканець нашого міста (вже помер) Сировський Григорій Мойсейович активно воював з фашистами в партизанському загоні в Корюківському районі. В Корюківці, на центральній площі, похований його син Лев, який загинув в одному з боїв проти фашистів. І це не єдині герої нашого краю.

  Влітку 1942 року під час підготовки Новгорода-Сіверського до Курської битви стало відомо,що через Новгород-Сіверський просувалися великі об’єднання гітлерівців до Курської дуги. Партизанський зв’язківець Н. Л. Рєпкін повідомив, що до Новгорода-Сіверського прибув підрозділ «Герман Герінг» у складі 2200 чоловік. Воно складалося з ситих німецьких юнаків, яких готували до реваншу на Курській дузі. В місто проникли партизанські зв’язкові Михайло Жадовець і Віктор Сахарієнко. Їм вдалося пробратися непомітними до розташування того підрозділу і викликати масове отруєння там, шляхом використовування отрутохімікатів. Наказом по партизанському загону ім. Чапаєва їм була оголошена подяка і вони були представлені до нагороди орденами Бойового Червоного Знамені.

       На той час загострилося питання про створення у Новгороді-Сіверському підпільної групи, яка повідомляла б населення міста щодо стану на радянсько-германському фронті. Наказ організувати групу дали Смолянському Йосифу Гнатійовичу. Для того, щоб завоювати увагу людей, він організував групу з артистів і вони разом виступали на концертах. Хоч ця група була створена зі своїх, діяти треба було обережно, бо серед артистів могли бути люди з гестапо або навіть ті, хто готовий прислужити фашистам. Жителі міста знали, що якщо хтось потрапляв до комендатури або до жандармерії, то вийти звідти живим були дуже і дуже мізерними.   Один з учасників групи Вадим Прокопійович Карбовський розповідав, що до того, як поговорити з ним ні про що, Смолянський довго промацував його розмовами. І ось комсомольське підпілля було створене. До нього увійшли 17 чоловік. Їхні імена:

Смолянський Йосиф Гнатійович – керівник групи. Карбовський Вадим Прокопійович – член групи. Ромченко Тамара Василівна – член групи. Горощенко Олексій Гаврилович – член групи. Дудко Уляна Семенівна – член групи. Максимова Інна – член групи. Хомичевський Микола Васильович – член групи. Сидорець Микола – член групи. Агапкіна Валентина – член групи. Самолєтова Марія – член групи. Лагутенко Макар Павлович – член групи. Трофімов Павло Петрович – член групи. Білозеров Борис – член групи. Кузьменко Володимир Олексійович – член групи. Інших поки що не вдалося знайти. Лагутенко, Трофімов, Білозеров були зв’язковими, інші займалися розповсюдженням листівок. Інші відомості про діяльність цієї групи не чітко відомі, проте відомо одне, що підпілля по-всякому допомагала партизанам, які розмістилися на території Новгорода-Сіверського. Йшов 1943 рік. Німці зазнали поразки, заради якої постаралися й наші партизани.

№ 127

Зі звіту підпільного обкому КП(б)У про 

підсумки дій обласного партизанського об’єднання 

під командуванням А. Ф.Федорова 

за період з липня 1942 по травень1944р.

31серпня1945року

«. . . Партизанське об’єднання провело 158 великих боїв по винищенню німецьких і поліційних гарнізонів, а також наказово-експедиційних груп ворога. За весь період своєї військової діяльності в кордонах Чернігівської області і районів Західної України партизанське об’єднання під командуванням А. Ф. Федорова знищило 683 ешелони ворога, у тому числі 8 бронепоїздів, 611 паровозів, більше 3000 вагонів, з них: з живою силою – 1210, зі зброєю, боєприпасами і технікою – 278, з артилерією та мінометами – 57, з продуктами – 969. Також партизани знищили і пошкодили 1237 платформ з автомашинами, танками, артилерією, цистернами з пальним, знищили 47 залізничних мостів, 34605 метрів залізничного полотна, 7 телефонних вузлів зв’язку.

В жорстоких боях проти німецько-фашистських загарбників партизанське об’єднання під командуванням А. Ф. Федорова знищило десятки тисяч ворожих солдатів та офіцерів. . . В результаті диверсійної роботи партизан було знищено 17000 солдатів і офіцерів. А з них лише у двох ешелонах, що йшли з Берліна на Брянський фронт з офіцерами німецької армії, що поверталися з відпустки, було вбито 627 офіцерів. В оборонних боях з німцями і у знищенні ворожих гарнізонів було вбито більш, ніж 8000 німецьких солдатів і офіцерів, поліцейських, «українських козаків» і націоналістів з так названих УПА і ОУН. Партизани викрили і знищили близько 320 шпигунів, агентів гестапо, терористів, націоналістів та інших ворогів Батьківщини. Партизани нанесли величезну економічну шкоду ворогу, знищивши 14 нафтових баз, 12 складів з пальним, 19 складів з боєприпасами, 20 складів з продуктами і обмундируванням, багато мотоциклів, легких танків, велосипедів, гармат і т. д. Партизани захопили багаті трофеї: 4 гармати, 20 станкових кулеметів, 135 ручних кулеметів, 170 автоматів, 890 гвинтівок, 160 пістолетів, 37 мінометів, 1000 гранат, 360 мін, 300000 патронів, 87 автомашин, 11 радіоприймачів, 6 типографій, 300 коней, 470 голів великої рогатої худобини, 35 продовольчих складів і т. д. »

№ 172

З постанови обкому КП(б)У про дії партизанського загону

Грем’яцького району з вересня 1941 року по вересень 1943року.

4 липня 1945 року.

Розглянувши звіт, а також додані до нього матеріали про діяльність партизанського загону Грем’яцького району, бюро обкому КП(б)У установлює:

а) у кінці серпня 1941 року за декілька днів до німецької окупації Грем’яцьким райкомом КП(б)У був створений партизанській загін у складі 102 чоловік, головним чином з комуністів та радянського активу району. Керівництво загону очолив штаб у складі 11 чоловік, у тому числі: командир загону т. Ханович Семен Юхимович, комісар загону т. Клименко Сергій Костянтинович і голова штабу т. Половинко Архип Якович; б) активні бойові дії проти німецьких окупантів загін почав з жовтня 1941 року. На початку грудня загін потрапивши до оточення німецького карального загону, за рішенням командування розклалася на декілька малих груп з метою виходу з оточення. Групи загону, що вийшли з оточення, не маючи між собою зв’язку, діяли по-різному, без загального керівництва командування загону до березня 1942 року. Частина груп за цей час розпалася. У березні 1942 року групи, що залишилися, об’єдналися. Командиром загону, замість загиблого т. Хановича, став Клименко С. К. , комісаром – т. Абраменко Л. Г. і начальником штабу – Наранович Н. Б. До травня загін виріс до 62 чоловік;

в) у червні 1942 року партизанський загін Грем’яцького району влився до об’єднання партизанських загонів під керівництвом т. Сабурова, у складі якого діяв до 25 жовтня 1942 року;

г) з 26 жовтня 1942 року у зв’язку з походом у рейд об’єднання під командуванням т. Сабурова, Грем’яцький загін виділився з об’єднання і діяв самостійно до дня свого розформування. До зони діяльності входили: Грем’яцький, Семенівський і Новгород-Сіверський райони Чернігівської області, Хильчанський, Середино-Будський і Ямпільський райони Сумської області;

д) партизанський загін Грем’яцького району в період тимчасової німецької окупації своїми бойовими діями при активній підтримці місцевого населення зміг нанести значну шкоду німецько-фашистським загарбникам. Висновки бойової діяльності загону наступні:

1. Проведено боїв з ворогом – 23.

2. Знищено німецьких окупантів – 602.

3. Розгромлено поліцейських станів – 35.

4. Знищено залізничних ешелонів – 5, вагонів – 64, залізничних шляхів - 2,5 км, мостів на шосе і ґрунтових дорогах – 8, телефонного зв’язку - 66 км, автомашин – 55, танків і бронемашин – 22, з них 13 при підриві військових залізничних ешелонів, складів з боєприпасами – 8, продовольчих складів – 37.

5. Роздано хліба населенню – 155 тон. За цей час трофеї: кулеметів – 17, мінометів – 9, гвинтівок – 239, патронів – 178000 штук, коней – 153. Загін розформований 10 вересня 1945 року при об’єднанні з частинами Червоної Армії. Секретар обкому КП(б)У М. Кузнець

Партійний архів Чернігівського

обкому компартії України.

ф. 139, оп. 1, д.79, пл. 3 – 4(копія)  

За матеріалами експозиції та фондів Новгород-Сіверського краєзнавчого відділу музею "Слово..." 

________________________________________________________________________________

 Відео "Хроніки Новгород - Сіверського"
Таким побачили Новгород-Сіверський визволителі міста у вересні 1943 р.

_______________________________________________________________

Майстренко Борис Олександрович

   Наша гімназія носить ім’я Героя Радянського Союзу Бориса Майстренка. Ми спробували зібрати більше інформації про Бориса Майстренка и з’ясували  нові факти його біографії. Деякі питання потребують уточнення. Будемо вдячні за нову інформацію.  

    Борис Олександрович Майстренко - лейтенант Робітничо-селянської Червоної Армії, учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу.

За офіційною біографію Борис Майстренко народився 1 грудня 1923 року в місті Новгород-Сіверський. В різних джерелах інформації різняться дані стосовно року народження, місця народження та назви воєнного училища, яке він закінчив. Поміркувавши, поспілкувавшись з науковим співробітником краєзнавчого відділу музею  та родичами Бориса Майстренка, дослідивши його біографію, ми прийшли до висновку, що Борис Олександрович Майстренко народився в 1924 році, а коли почалася Велика Вітчизняна Війна йому було 17 років. З метою, щоб піти на фронт він навмисно додав собі один рік.
    Батько Майстренка – Олександр Іванович Майстренко був залізничним будівельником, мати – Юлія Францівна була домогосподаркою. В родині Майстренків було четверо дітей: три сини й донька. Брат Володимир зник безвісті в роки війни, сестра Лариса живе  в Москві. Їй зараз 87 років. Брат 1930 року народження живе в місті Саратові. Серед багатьох статей в газетах різного часу до рук нам потрапила газета «Фрунзенець» від 19 вересня 1989 року, в якій була розміщена велика стаття, присвячена Борису Майстренко. Автор вказував дату народження 1 грудня 1923 року і місце народження – білоруська залізнична станція  м.Осиповичи Могильовської області, а також, що Борис Майстренко закінчив Ташкентське танкове училище. Читаєм фразу: «Про подвиг однокурсника і фронтовика (Бориса Майстренка) розповідає у новій експозиції працівник музею ТуркВО офіцер - танкіст у відставці Георгій Миколайович Кривов…». Деякі факти суперечили більшості офіційних даних. Але ж до цього ми вважали, що Борис Майстренко народився у нашому місті. Ми розпочали дослідження. Розшукали в місті родичів Майстренка, які на наше прохання зв’язалися з сестрою Бориса Майстренка  Ларисою Олександрівною, яка підтвердила, що їхня родина проживала в Білорусії, де і народилися всі діти родини Майстренків. У підтвердження ми знайшли сайт присвячений людям, іменами яких  названі населені пункти. Іменем Б. О. Майстренка названа вулиця в м. Осиповичи Могильовської області Білорусі. (http://will-remember.ru/familii_na_m/maistrenko_boris_aleksandrovich.htm) І лише в 1937 році, коли батька, Олександра Івановича, незаконно репресовано, мати з дітьми переїхала до родичів чоловіка в Новгород-Сіверський, де проживали до 1943 року. Пізніше батьки Майстренка знову повернулися до нашого міста.
     Також від родичів ми дізналися, що Борис разом із своїм братом Володимиром навчалися в одному класі в Новгород-Сіверській школі №1. Борис був відмінником. Дуже любив малювати, оформляв шкільну стіннівку, майстрував стенди і альбоми, присвячені Батьківщині, праці, досягненням радянських людей. Вчителі і товариші  пам’ятають його чесним, життєрадісним і чуйним підлітком, який гаряче прагнув до знань. Коли на уроках говорили про подвиги борців за Радянську владу, найуважнішим слухачем був Борис Майстренко, на  дозвіллі любив проводити час з друзями.
    До війни Борис встиг закінчити 9 класів. Під час окупації німцями Новгорода-Сіверського Борис Майстренко з братом Володимиром та товаришами покинули місто разом з відступаючими частинами Червоної армії. Борис прийняв рішення піти на фронт, але йому було лише 17 років. Для цього він додав собі однин рік і звідси в офіційній біографії дата народження – 1923 рік. Як і де Борис вступив до танкового училища нам невідомо. В одних джерелах вказують Харківське училище, а в інших – Ташкентське. Опрацювавши кілька джерел інформації, поспілкувавшись з родичами Б. Майстренка ми припустили, що вступив він до Харківського училища, яке , ймовірно, було евакуйоване до Ташкенту, де Борис продовжив навчання. Також ми прочитали, що в Ташкенті він працював слюсарем на воєнному заводі, але ж в цей час він мав би навчатися в воєнному училищі. Поговоривши з родичами Майстренка, з працівниками  музею, ми дізнались, що батько Майстренка – Олександр Іванович був репресований. На надгробку його могили є напис «…жертва сталінських репресій». Ми припустили, що можливо в Ташкенті він тимчасово був відсторонений  від навчання для з’ясування обставин біографічних даних. Можливо назву училищу Харківське повернули після повернення училища з евакуації. Сподівалися, що знайшовши через Інтернет інформацію про названі училища, ми з ясуємо, де саме навчався Борис Майстренко. Але це додало лише нові запитання.
    З 1938 г. в  Харкові діяло  Харківське БТУ. З вересня 1940 р. переведено на новий профіль навчання і стало готувати лейтенантів на танки Т-34, Т-26. В ході війни училище було евакуйоване в м. Ташкент. Надалі Ташкентське вище танкове командне ордена Ленина училище імені двічі Героя Радянського Союзу маршала бронетанкових військ П. С. Рибалка. Сьогодні – Ташкентське Вище Танкове командне училище імені маршала бронетанкових військ П. С. Рибалка. (сайт училища: http://tvtku109.narod.ru/istori.html) Серед прізвищ 5 героїв, вказаних на сайті, ім’я Бориса Майстренка нема.
    1 жовтня 1944 року за наказом заступника Наркома оборони СРСР на базі 33 гвардійської окремої танкової   бригади було сформовано Гвардійське Харківське танкове училище (лейтенантів). (Сьогодні - Гвардійський ордена Червоної Зірки факультет військової підготовки ім. Верховної Ради України НТУ «ХПІ» — структурний підрозділ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».) Очевидно, що до даного училища Б. Майстренка не мав відношення.
    Тож, ми маємо 2 версії. Перша: Борис Майстренко потрапив до Харкова і там вступив в училище, яке через окупацію німецькими військами Харкова  (24 жовтеня 1941 р.) було евакуйоване до Ташкенту, де і продовжив навчання. Тоді як він міг працювати в той час там на заводі? Можна припустити,що його тимчасово відсторонили від навчання для з’ясування біографічних даних. А далі він продовжив навчання. Дані про те, що він працював в Ташкенті на заводі слюсарем і був призваний в армію у 1942 р. міським військоматом міста Ташкента. (http://www.sootechestvenniki.uz/pomnim-i-gordimsya/maystrenko-boris-aleksandrovich/) закінчив училище в 1943 р. ставлять цю версію під сумнів. (http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=7093), (http://will-remember.ru/familii_na_m/maistrenko_boris_aleksandrovich.htm)
   Друга версія: він потрапив до Ташкенту, працював на заводі і потім поступив до Ташкентського  (евакуйованого Харківського) училища. Звідси, у різних джерелах зустрічається інформація про закінчення то Харківського, то Ташкентського училища. Питання, як Б. Майстренко потрапив до Ташкентського танкового училища для нас залишається відкритим. Друга версія, на наш погляд, є більш вірогідна.
    Вже у липні 1943 року в одну з танкових бригад прибули випускники Ташкентського Танкового училища. Серед них був лейтенант Борис Майстренко, призначений  на посаду командира танку Т-34. Війна для молодого офіцера танкових військ почалася на Ленінградському фронті. Ввечері 9 червня 1944 г. на трьох ділянках лінії протистояння на Карельскому перешийку була проведена розвідка боєм з застосуванням танків. Згідно з книгою П.В. Терехова "Бойові дії танків на північному заході у 1944 р." , розвідка на Виборгському фронті проводилась трьома групами. З півдня на північ. Група лейтенанта Бориса Майстренка з 12 танків наступала з півдня із застосуванням танкових тралів. Атака пройшла вдало, група подолала три ряди фінських траншей та мінне поле і закріпилася. 20 червня 1944 року наші війська штурмом оволоділи старовинним російським містом-фортецею Виборг. Екіпаж танку знищив 3 доти, 8 дзотів, 15 гармат, 20 кулеметів, кілька десятків гітлерівців,  10 автомашин з військовим майном і боєприпасами, до 30 солдатів і офіцерів ворога. Під час бойових дій командир роти був убитий. Борис Майстренко взяв на себе командування  ротою.
    Згодом  лейтенант Майстренко здійснив подвиг, про який заговорили далеко за межами частини. Форсувавши ріку Сумма–Йоки, він один прорвався в тил ворога, встановив свій танк на вигідній позиції і дванадцять годин підряд стримував натиск противника, розстрілюючи його сили з гармати і кулемета. Ворог кілька разів намагався захопити радянський танк і полонити екіпаж, але безуспішно. На місці бою залишилось багато десятків вбитих  гітлерівців і розбиті машини з військовими вантажами. З цього нерівного бою екіпаж Бориса Майстренка вийшов неушкодженим.
    В одному з боїв Борис Майстренко своїм танком закрив амбразуру доту, який заважав нашим військам вести наступ, і тим самим дав змогу танковій частині виконати бойове завдання.   15 січня 1945 року  старший лейтенант Борис Олександрович Майстренко був тяжко поранений. Дізнавшись про це, командир бригади наказав санітарам доставити пораненого офіцера в медсанбат. Борис Майстренко помер в дорозі.
Серед документів Великої Вітчизняної Війни, які зберігаються в архіві Міністерства оборони СРСР і в Чернігівському історичному музеї, є ряд записів про Бориса Олександровича Майстренка. « В проваджуваній операції на Карельському перешийку в червні 1944 року, - записано в «Нагородному листі» Бориса Олександровича Майстренка, - діючи в складі першого танкового батальйону, вміло керував своїм танком. Маневруючи на полі бою, ввірвався в оборонну смугу противника, вогнем і масою танка знищив чотири протитанкових гармати, три дзоти, два станкових и один ручний кулемет, п’ять мінометів різного калібру, до п’ятдесяти ворожих солдат і офцерів».
    Юлія Францівна і Олександр Іванович Майстренко дізналися про  подвиг сина у всіх подробицях лише після війни. У листі Президії Верховної Ради СРСР зазначалося: «За повідомленням військового командування, Ваш син, лейтенант Майстренко Борис Олександрович, в боях за Радянську Батьківщину загинув смертю хоробрих».
    Пожовклий аркуш паперу, друковані літери на ньому вже вицвіли. «Ваш син, старший лейтенант Майстренко Борис Олександрович, помер від ран 15 січня 1945 року …». Батьки Майстренка багато разів перечитували це повідомлення, але батьківське серце ніяк не могло примиритися з жахливо звісткою. Олександр Іванович розповідав: «Два наші сини – Борис і Володимир загинули на війні». За словами сестри, Володимир Майстренко зник безвісті.
       За своє недовге життя Борис Майстренко отримав багато нагород:
1.Орден Червоної Зірки;
2.Орден Леніна;
3.Орден Олександра Невського;
4.Орден Вітчизняної Війни другого ступеня;
5.Медаль «За відвагу» та інші.
    Також за зразкове виконання бойового завдання, проявлені мужність і відвагу Борису Олександровичу Майстренку 24 березня 1945 року було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
        Так про Бориса Майстренко згадує його класний керівник  :
«Прочитала в районній газеті про подвиги Героя Радянського Союзу, старшого лейтенанта Б.Майстренко і так стало боляче, що не дожив він до переможного кінця війни з фашистами. У моїй пам’яті залишився він живим і веселим підлітком. Коли сім’я Майстренко, яка складається з п’яти людей, приїхала в Новгород-Сіверський. Коли я працювала в школі №1,де була класним керівником 6-А класу, в мій клас привели двох братів Володимира і Бориса Майстренко. Їх мати, Юлія Францівна Майстренко, і 4 дитини приїхала в Новгород-Сіверський  після арешту її чоловіка, як «ворога народу». Це був час, коли хороших працівників арештовували и зсікали невідомо куди. У моєму класі було чотири такі обездолені дитини. Директор школи В.П.Тюпич запросив до себе в кабінет і  попередив про незвичайне відношення до них, щоб їх не ображали інші. Говорити про цих дітей на класній годині я не рахувала можливим. Побувала в сім’ї Майстренко, домовилась з матір’ю хлопчиків, що ми будемо мати постійний зв'язок з нею. Вона сказала, що за Володю вона спокійна, а за Борисом треба особливо стежити, так як він дуже запальний, самозакоханий і нестриманий, коли розсердиться. Борис любив малювати карикатури. У кожному помічав смішне і тут же замальовував. Бувало це і на уроках. Та уже прийшлося вести серйозну боротьбу. Карикатури Бориса використовували в стінгазетах. Їх стали жаліти,що вони не беруть сніданку з собою. Весь клас поступово признав Бориса своїм товаришем. Про нього казали «Наш Борис». Старалися допомогти, чим могли. З деякими вчителями були неприємності із-за Бориса. На педрадах вони часто розмовляли про нього ,але багато хто погоджувався зі мною, що до нього потрібний особливий підхід. Був момент, коли він хотів залишити школу. За порадою адміністрації школи ,мати в літній час відправила його на млин, де він пас коня ціле літо. Коли настала осінь, мати спитала, буде він працювати чи вчитися. Пішов вчитися. Поступово вирівнявся, став спокійнішим і закінчив 9 класів. Загальними силами школи, піонерської, а потім комсомольської, а також вмілим вихованням матері, Борис заспокоївся, почував себе рівноправним членом класу. О подальшій долі Бориса Майстренка я дізналася від його матері, коли німці в 1943 р. залишили місто. За місяць до приходу німців, в 1941 році, Борис с 2-ма товаришами пішли за нашими частинами. Борис сказав, що з німцями він залишатися не може. Дійшли вони до м. Рильська і потрапили під обстріл. Я бачила знімок, коли хлопчики сидять біля вогнища и вирішують, як далі йти».
    Пам’ять про Героя жива в  місті Новгород-Сіверському. Гімназії №1, де навчався Борис Майстренко в 1965 році присвоєно його ім’я. День народження Бориса  Майстренка – 1 грудня вважається Днем гімназії і щорічно відзначається. Вулиця, на якій розташована гімназія носить його ім’я. На Алеї героїв встановлено бюст Герою Радянського Союзу Борису Майстренко.

Літо 41-го року

 Екіпаж танку лейтенанта Б.О.Майстренка за вивченням наказу №30 Верховного Головнокомандуючого Й.В.Сталіна. Зліва направо: механік-водій старшина К.Г.Андрієцький, радист старший сержант Золотухін, командир Борис Майстренко в центрі з газетою. Фото 1944 року.      

Виборгська наступальна операція. Танки Т-34 на марші.

Борис Майстренко (в центрі фото) в колі бойових товаришів

Стенд і меморіальна дошка в Новгород-Сіверській гімназії №1 ім. Б. Майстренка

_________________________________________________________________________________

Новгород-Сіверська вишиванка

Протягом років ми з учнями досліджували особливості вишивки Новгород – Сіверщини. Не раз ставали лауреатами та переможцями обласних етапів конкурсів та експедицій. До вашої уваги пропоную невеликий матеріал про жіночі сорочки.

 Особливе місце в українському декоративному мистецтві посідає вишивка. ЇЇ можна вважати візитною карткою української культури, бо за нею впізнають у світі Україну. Кожний регіон України має свої неповторні традиції вишивання. Кожний район, навіть кожне село відзначалися місцевою своєрідністю.

Український національний одяг формувався протягом століть. Вплив мали різні фактори: місцеві природні та кліматичні особливості, традиції, зв‘язки з іншими регіонами тощо. Поряд з загальноукраїнськими ознаками кожна місцевість має свої неповторні особливості в народному костюмі.

 Опрацювавши теоретичний матеріал з цього питання, ми спробували дослідити особливості вишивки сорочок кінця ХІХ – першої половини ХХ століття Н. – Сіверщини. Зібрали велику кількість вишитих речей, свідчень щодо особливості народного костюму та вишивки нашого краю. Серед знахідок трапляються  рідкісні старовинні сорочки, вік яких понад сто років. Деякі родини зберігають їх як сімейні реліквії. Включно до першої половини ХХ ст. в селах району виготовлявся одяг з домотканого полотна та вовни. Це було зумовлено віддаленістю від великих промислових міст та бідністю населення, а також міцними традиціями.

 Жіночі сорочки ( а в деяких селах називали рубашками)  виготовлялися або з полотна одного гатунку, або з двох кусків полотна різного гатунку. Таке поєднання мало практичне значення. З тонкого лляного домотканого полотна шилась верхня частина сорочки (бо виставлялась "на показ"), а з більш грубого (сурового) – нижня (подольниця, або подолок), в якій вишивався тільки нижній край подолка. Верхня рясно вишита частина могла слугувати довше, а нижня швидше зношувалась і її замінювали на іншу. Сорочки вишивались на рукавах, манжетах та манішці, а також на подолку. Особливістю новгород – сіверської сорочки є те, що вишивалось усе поле рукава. Рукав виглядав пишно і урочисто. Жінки не шкодували сил для прикрашання гарним орнаментом навіть повсякденної сорочки. У нашій місцевості застосовувались різні техніки вишивки та кольорова гама. Найбільш поширеною технікою вишивки сорочок була лічильна гладь (білим по білому, біло - червоне, червоно – чорне ). Саме найстаріші сорочки (яким сто і більше років) вишиті таким способом. (Фото  1-4, 6, 10-13) Частіше зустрічаються сорочки вишиті хрестиком та гладдю. Рідше – вишиті білими нитками, з вирізуванням та мережкою. (Фото 7-8) Особливо гарно виглядають стилізовані квіти, вишиті червоним хрестиком по всьому полю рукава, а подолок вишитий гарним орнаментом з дубових листочків як на сорочці з села Комань. Вона належала матері Уляни Федорівни Короткевич, 1898 р.н. У цій сорочці її матір у кінці 70 рр. ХІХ ст. виходила заміж. Це найстаріша знахідка, яку нам вдалося знайти. Їй понад 130 років! Ця сорочка виготовлена з тонкого домотканого полотна. (Фото 5)    

  Також гарно і вишукано виглядають сорочки з повністю вишитим рукавом геометричною композицією. Верхня частина рукава вишита крупним геометричним узором поперек, перпендикулярно до неї іде узор із вертикальних смужок, робота виконана  лічильною гладдю. На подолку вишитий широкий орнамент хрестиком з зображенням квіткового орнаменту.(Фото 6)

 Найпоширенішими узорами з рослинного орнаменту на рукавах сорочок на Новгород - Сіверщині були виноград та троянди. (Фото 9, 10) У різних варіаціях - з переважанням червоного або чорного кольорів. У повоєнні часи вже вишивалися сорочки з поєднанням стилів і технік вишивки. З‘являється багато сорочок і рушників, виконаних у червоно-чорних кольорах , а ще більше -  кольоровою гладдю.

Фото 1           Рукав сорочки вишитий лічильною гладдю червоним,   чорним та білим кольорами.

  

                                                                      

Фото 2     Збільшена верхня частина рукава. 

         Фото 3               Манжет рукава призбираний защипами.                                                                                                               

      Фото 4                         Подолок сорочки вишитий лічильною гладдю.

Фото 5.      Весільна сорочка. Візерунок червоним хрестиком займає все поле рукава, 

що характерно для вишивки Новгород-Сіверщини. 

Фото 6     Геометричний візерунок рукава сорочки виконаний лічильною гладдю. 

                        Подолок сорочки вишитий хрестиком.    

                                                                  

Фото 7                 Верхня частина рукава. 

                                                 

Фото 8           Геометричний орнамент лічильною гладдю. 

                                                      Вишивка "білим по білому".                                              

Фото 9                            Вишивка хрестиком. Квітковий орнамент.

Фото 10          Верхня частина рукава.                                                                                                                       

Фото 11  Червоно-білий орнамент. Техніка - лічильна гладь.

Фото 12   Червоно-білий орнамент. Техніка - лічильна гладь. Вишивка у верхній частині                     рукава.

     Фото 13            Техніка - лічильна гладь. Вишивка у верхній частині рукава. Матеріал - грубе "сурове" полотно.

Фото 14        Верхня частина рукава. 

                                                                                                                                  

  

        Фото 15    Вишивка хрестиком.

      Фото 16        Рукав сорочки вишитий чорним хрестиком. Чорний орнамент обшитий                                   червоною ниткою.