пʼятницю, 23 грудня 2016 р.

Новгород-Сіверське князівство

(Інформація для учнів 7 класу)

— удільне князівство, що існувало на пн.-сх. землях Чернігово-Сіверської землі в 11—13 ст. Займало значну (бл. 160 тис. км2) територію, яка пролягала від непрохідних Замглайських боліт та р. Снов на зх. до верхів'їв Дону на сх.; від верхів'їв річок Сули та Псел на пд. до верхів'їв р. Угри та гирла р. Москви на пн. Охоплювало землі східно-слов'ян. племен — сіверян, в'ятичів, дреговичів тощо. До складу Н.-С. к. входили такі міста, як Курськ, Стародуб, Сновськ (Седнів), Путивль, Глухів.
Існують дві гіпотези щодо часу утворення Н.-С. к. За найпоширенішою теорією (О. Є. Пресняков, А. М. Насонов, О. К. Зайцев та ін.), воно виокремилося (вірогідно, спершу на правах волості) з Чернігівського князівства після Любецького з 7зду князів 1097 як володіння Олега Святославича (знаменитого «Гориславича»). В основі мало територію колишньої т. з. Сновської тисячі — ранньофеод. тер. одиниці, яка утворилася ще в 10 ст. Потім в Н.-С. к (волості) правили нащадки Олега Святославича — Всеволод Ольгович (1113/115—46), Святослав Ольгович (1146—57), Святослав Всеволодович (1157—64), Олег Святославич (1164— 80), Ігор Святославич (1180-98). На думку М. Ф. Котляра, князівство виникло в 30—40-х рр. 12 ст. у період піднесення Новгорода-Сіверського. Перша літописна згадка про Новгород-Сіверський як стольний, княжий град зустрічається бл. 1141 за князювання Святослава Ольговича (сина Олега Святославича). Н.-С. к. тривалий час залишалося другим за значенням столом Чернігово-Сіверської землі й не мало великого впливу на події в Київській Русі. В кін. 12 ст. на його території виникло кілька дрібних князівств з центрами в Курську, Путивлі та ін. Посилення Н.-С. к. відбулося лише під час правління Ігоря Святославича — гол. героя «Слова о полку Ігоревім». Йому вдалося розширити кордони князівства і зайняти почесне місце серед князів, а з часом відвоювати собі й Чернігівський стіл (1198— 1202). Відтоді майже відсутні літописні згадки про Н.-С. к. 1238 більшість Новгород-сівер. земель увійшла до складу Брянського князівства, а наст, року, під час монг. навали, Новогород-Сіверський було зруйновано і князівство фактично припинило самост. існування. Після 1356 тер. колишнього Н.-С. к. разом з ін. землями Брянського князівства, що з 1246 було фактичним центром Чернігово-Сівер. землі, стала одним з уділів Великого князівства Литовського, а 1503 увійшла до складу Моск. д-ви. Згодом вона перебувала у складі Польщі впродовж 1618—48 за умова ми Деулінського перемир 'я 1618 і знову перейшла до Росії згідно з Андрусівським перемир'ям 1667 та договором про «Вічний мир» 1686.

Літ.: Голубовский П. В. История Север, земли до пол. XIV ст. К., 1881; Зайцев А. К. Черниг. княжество.
В кн.: Древнерус. княжества X—XIII вв. М., 1975; Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. К., 1990; Грушевський М. С. Історія України-Руси, т. 2. К., 1992; Коваленко В. П. Кордони та природні умови літопис. Сновської тисячі.
В кн.: Археол. старожитності Подесення. Чернігів, 1995; Котляр М. Ф. До проблеми виникнення Новгород-Сівер. князівства. УІЖ, 1995, № 6; Войтович Л. В. Князівські династії Сх. Європи (кін. IX — поч. XVI ст.). Склад, сусп. і політ, роль: Істор.-генеалогічне дослідження. Л., 2000.

Немає коментарів:

Дописати коментар